?

Log in

Previous 10

Oct. 25th, 2011

Тру

"Ждемс", або "горе від думок"

Так, от точно точно все буде отакочки, ну це ж очевидно, я ж завжди безапеляційно вгадую наміри людей. Так це, це, це зробила, тут підготувала там підфарбувала. Все! Я готова! Давай здійснюйся те що має бути, ну просто має обов*язково бути! Хм... мені здається чи нічого не відбувається?..так, нічого, мабуть я просто все не правильно продумала, можна ще ж отак, а чом теж круто. Зараз отут за кутом! ні? хмм, ну завжди залишається ще ж отой варіант, це вже точно воно, це ж очевидно має бути, по любому...Надія взагалі то жила, але я вже знала що це не реально...Коли? коли я перестану себе обманювати? Мабуть ніколи.

Oct. 16th, 2011

Тру

Осіннє

В цьому році якось і не написала " як я провела літо". Скоріш за все що і розповідати нема чого. Дійсно - згадати щось мегапозитивне з цього пронизаного дощем клаптика часу - важко. Ну може я трохи утрую, але ж час осінньої меланхолії, тож це можна. Але тут в мене виникла серйозна проблема, з приводу цього й буду мучати свою клавіатуру, що зовсім недавно досить сильно постраждала від чаю з медом.
А суть в тому що осіння хандра передбачає ( ну принаймні у мене) безцільну умиротворену бесіду про "долю", "фатум", "випадок" і подібного роду філософську фігню в якій будуть завуальовані якісь внутрішні проблеми, про які звичайними словами ніхто не заїкається. Щось таке, що не кажеш не тому що боїшся розкриття секретів, а просто тому що сама не хочеш про це думати. Так от, справа в тому, що я не маю з ким тією своєю хандрою поділитися. З подругами в мене якось давно не склалося.. Так вже виходить що спілкування з особинами своєї ж статті не складається... чи то інтереси різні чи може я погано намагаюся, а в принципі хотілося би. У подруги певно є свої переваги порівняно з друзями. На перед хочу сказати що хлопці все ж мені подобаються більше й причому причин тому є багато. Перше і найголовніше – хлопці не такі заморочливі в більшості своїй. Не тому що менше тараканів в голові – ні, цього добра певно порівну, але вони з ними ладять ліпше… вони просто виділяють для них місце в своїй голові і ці таракани мають чітко визначені заморочки які є постійними і лаконічно вписуються в «особистість от у мене така». По-друге їх не зупиняє від всяких дурних штук коротка спідниця, підбори і порвані колготки. По- третє знаходження поруч сильної половини це все-таки суттєвий плюс при всякого роду пригодах за межами рідного і знайомого міста. А ну і мабуть ще в один плюс запишемо більш спорідненні інтереси до онлайн ігор, ДнД і ігнорування гламурних трендів та смаглявих кіногероїв. Здавалося все гарно і товариш я хороший і час зі мною проводити весело, а далі відбувається наступне :
Варіант перший «заморочливий» - В якийсь момент ця вся шикарна дружба за певних обставин перевалює за грань поняття «дружба» . І причин тому може бути безліку : «у мене душевна травма, кинула дівчина, пішли заливати горе алкоголем», « життя гівно, у мене нікого немає, а ти така класна і завжди мене підтримуєш» ( не думайте, я сама не ангел) « а він прикольний і дійсно класний друг, може в нас все вийде?». Нічого зазвичай не виходить, а далі…спочатку певно другий варіант.
Варіант другий «не зазіхай на моє золотце». Відразу скажу що все що відбувається за кулісами це особисто мої здогадки засновані на власному погляді як жінки. Так от, твій друг знаходить дівчину. Причому ти про це дізнаєшся не одразу, спочатку в нього просто купа справ (це на мою думку до тих пір поки він остаточно не «заповзе в жіночі пути» і сумнівається чи все вийде) Ну а потім – фініта ля комедія. Ну я погоджуюся , сказати коханій – «я пішов з Аньою гуляти» це не з «Васею» і не «Петею». Скоріш за все він просто не каже їй куди йде, а це не завжди зручно, а якщо скаже – вона відразу може нічого й не заперечить, але повірте, зробить так, що би часу у нього на тебе не залишилося. Ну а що… погуляти і попатякати він і з Васею може і з Петею, а сексом забезпечує лише кохана, чом її рибоньку засмучувати
От ми й прийшли до того моменту коли склалась ця непроста ситуація. Частина – просто ті люди з якими апогей спілкування вже давно пройшов і відкривати те меланхолічне вже немає сенсу – втрачений зв*язок і все тут. Наступні, які були впевнені своїми ненаглядними що я їм далеко по барабану і в новій компанії її вірних друзів, тобі любчику значно ліпше. І нарешті треті – впевнені в тому що мають стати єдиними в моєму житті, при чому й половини мого життя не знають. Й не знають цілком виправдано. А що мені їм казати? Це ще ті єдині які в мене залишилися, але з ними треба фільтрувати мозок. Оце сказати не можна, оцю частину він про мене не знає. Це стає все більш тяжким і запутанним, але ви би відмовилися від тих єдиних, кому можна подзвонити і сказати «пішли полазимо по осіннім вулицям»? Так, я не відпочину по справжньому, не відкрию того про що хотіла би побалакати, але продовжу бути гарним другом, хоч цього вже ніхто й не хоче, вислухаю, щось пораджу, щось розповім, цікаве безперечно, прослідкую що би не було неприємних пауз… ну те звичайне яке відбувається з усіма нормальними хто ходить по осіннім вулицям і відкриває свої думки на розсуд тим кому вони цікаві…майже так само…

Jul. 11th, 2011

Тру

Rise Against - Hero Of War

Не так давно була на концерті бенду гарних друзів, але зараз не про них, хоча певно того дійсно заслуговують. На цьому концерті соліст перед оголошенням настуної пісні сказав "Далі буде пісня на англійській мові, в ній досить прості слова, але це фактично не має значення, всерівно їх ніхто ніколи не слухає і не перекладає"( ви знаєте я навіть не пам*ятаю про що та пісня..мабуть таки не слухала). Я не скажу за людей які " вільно" володіють іноземною, але більшість так точно підпадає під цей опис.
Цю пісню можна слухати і не перекладаючи слова, не дивлячись в суть і не обмірковуючи сказане ( чи то проспіване), але все ж я думаю вона того варта...Хоча, якщо це хоч хтось читає і при цьому має лінь сам перекладати - наводжу адаптований до розуміння нижче:

Rise Against - Hero Of War

Він спитав: "Синку, ти бачив світ?
Щоб ти відповів, якщо б я запропонував тобі це?
Просто тримай цю гвинтівку, тобі навіть заплатять".
Я відповів "Це звучить непогано".

Чорні шкіряні черевики, начищені до блиску
Вони вистригли моє волосся, але воно виглядає непогано.
Ми марширували і ми співали
Ми всі стали друзями поки вчились боротись

Героєм війни, так, це тим ким я буду
І коли я повернусь, всі будуть гордитись мною
Я понесу цей прапор навіть в могилу, якщо доведеться
Тому шо це прапор, який я люблю і прапор, в який я вірю.

Я вибив двері, я прокричав свої вимоги
Діти плакали, але я знайшов того, кого шукав
Ми забрали його, з мішком на голові
Від його сім'ї та друзів.

Вони зняли з нього одяг, вони мочились на його руки,
Я сказав їм зупинитись, але потім приєднався
Ми били його гвинтівками і палицями
Не один раз, а знову і знову

Героєм війни, так, це тим ким я буду
І коли я повернусь, всі будуть гордитись мною
Я понесу цей прапор навіть в могилу, якщо доведеться
Тому шо це прапор, який я люблю і прапор, в який я вірю.

Вона йшла вперед повз кулі і туман
Я сказав їй зупинитись, я вмоляв її залишатись.
Але вона продовжила йти
Тому я підняв свою зброю і вистрілив.

Гільзи пролетіли скрізь дим
І впали в пісок, який насичився її кров'ю.
Вона впала на землю з прапором в руці
Прапором білим як сніг.

Герой війни - це те, що вони бачать
Лиш медалі і шрами, тому вони гордяться мною
Я приніс додому прапор, тепер він припадає пилом
Але це прапор, який я люблю, єдиний прапор, якому я вірю

На жаль, переклад не мій, але я думаю автор не буде заперечувати=)

Jun. 17th, 2011

Тру

Вумна як вутка

Захистила диплом, на відмінно. Виходить я вже не студент, ну звісно поки не поступлю на магістерку. У зв*язку з цим купила коробку рафаелки і торжественно її зїм , всю, сама! Феєричне завершення...

Jun. 15th, 2011

Тру

ОдноврЕмЕнно

Враховуючи що останні дні я проводжу більше в горизонтальному положенні, намагаюся всіляко себе розважати. Я вперше дивлюся виставу в варіанті записаного відео, однак враження це мені не зіпсувало (хоча в залі певно відчуття лише підсилюються). Але взагалі то я хотіла написати не про це. І навіть не буду спойлити про що власне вистава Гришковця - "ОдноврЕмЕнно", захочете - подиветесь. Відкрию лише маленький епізод. В самому кінці вистави, він пропонує загадати бажання, перед падаючою зіркою. Я на секунду замислилася - виявляється загадати бажання не так то і просто...
В дитинстві все було значно простіше : хочу, велосипед, котика, семиголову віверну і так далі. Зазвичай діти хочуть якусь річ, причому конкретно знають яку. На сьогодні, мені чомусь жодна матеріальна річ на думку не спала. І це далеко не тому що мені нічого хотіти...це ж припарні мрії про примарні речі, обирай що хочеш від білого рояля до приміського будинку. Однак чи то не хочеться загадувати відверто нездійсненні речі чи просто в півсвідомості знаєш, що якщо це бажання і здійсниться, то твоїм потом та кров*ю. Далі йдуть бажання про події " що би все було добре", "що би рідні не хворіли"... і це знову таки речі нездійсненні, бо завжди добре не буде, а люди завжди будуть хворіти. Однак за короткі 5-10 секунд мені все таки спало на думку бажання, яке здалося мені досить цікавим, і я його загадала. Я знаю що воно не здійсненне, як зазвичай і решта інших, але воно мені принаймні сподобалось:
Всі ми знаємо що "все життя - театр", так от, я загадала, що би кожна людина була в ньому гарним актором. Що би вона грала з пристрасттю, її великі прим*єри проходили з аншлагом, а маленькі покази для друзів, дарували мислення і задоволення тим, для кого вони здійснюються. Що би слухати будь-кого було цікаво, а кінець дії, сцени, пьєси, сценарію закінчувався апогеєм для всіх, для акторів, глядачів, просто випадкових прохожих. Що би люди розмовляли "красивими словами", і всі вміли висловлювати те, що думають. І що би після життя кожної людини про неї, як про гарну виставу, хотілося би думати, обмірковувати, переглядати і дарувати оплески

Jun. 10th, 2011

Тру

Наміри? да ну?

Погано, це не тоді коли твої плани руйнуються, не тоді коли можеш щось робити, а тобою охопила депресія і ти жалієшся на весь світ. Погано це коли ти не можеш фізично зняти шкарпетки і ледве дістаєшся додому бо що би дихати ти терпиш біль. Погано це коли ти звониш батькам і просиш приїхати, бо не можеш підняти руки що би втерти мазь. Це коли ти просто терпиш, звинувачуючи лиш себе за дурість, що не зупинилася і не зважила раніше. Коли не думаєш що й кому ти скажеш завтра, післязавтра, коли завгодно, тобі просто погано все і більше жодної думки в голові

May. 6th, 2011

Тру

"Нежданчик" або "Майже ідеальний план"

Луцьк. На годиннику 02:24 ночі. Зйомна квартира в стандартному "спальному районі". Вперше за декілька років я записую враження на звичайнісінькому папері, простим олівцем...В туалеті, на пральній машині. З короткого обстеження виявилося що це єдине місце де можна хоч на щось сісти. Кухонні табуретки не дарма стояли під стінкою - без опори вони являли собою заюзане лего - деталей багато а конструкція не тримається. Арочка проходу, явно сфокусувала би світло в кімнату, де вмудрялися таки спати друзі. Але про це трішки пізніше...
*Старанно і дослівно надруковано з паперового носія.
Причини безсоння вгадати важко. Всі завершені "необхідності" абсолютно би мали сприяти здоровому і продуктивному відпочинку. Натомість я олівцем шкрябаю текстину, в бородьбі зі здоровим глуздом і мозком, який можливо хоч пригружения якоюсь діяльністю захоче поспати.
Збирючи враження почну з Чернівців. Місто маленьке, низьке і незвичайне тим, що будівлю вищу за 5 поверхів не знайдеш днем з вогнем. Як виявилося згодом, дефіцитом є і лавки, в будь якому їх прояві, тож окрім затишної кафешки й посидіти дзуськи. А от подивитися - ратуша (на яку ми потрапили за щасливою випадковістю в сукупності з 15-ма гривнями з носа, та трубача з явно вираженими підприємницькими здібностями),соборна площа в купі з загальною архітектурою міста, ну і звісно ж університет. А от він (колишня резиденьція митрополита, а зараз діючий навчальний заклад) по своїй картинці в моїй пам*яті - місцина поки що унікальна. На диво - дня для цього міста виявилося навіть забагато. Обійшовши його вздовж та впоперек - ще мали час на всякого роду дурну фігню.
У Львів приїхали вранці, разом з дощовими хмарами, і хоч ті на початку мовчали, парасольку за день таки довелося діставати. Не можу не згадати дуже приємний для мене маленький епізод. На возкалі побачили як група молоді приїхала до Львову з дівчиною в інвалідному візку. Дуже приємно що і сама героїня і її "колеги" знаходять в собі сили долати труднощі.При тому, було яскраво видно що нікого таке положення справи не напружує, і всі були щасливіші за кота в сметанному раю. Втретє у Львові, але певно цей є антиподним з першим. Якось все пішло " не як завжди" коли вирішили до центру колісити трамваєм, а не пішки. Трішки ходу по "колорадським місцям", сніданку в "пузатій" і ми дізнаємося що голівоньку на ніч притулити немає де, взагалі, ну тобто взагалі взагалі, ні дорого ні дешево, ніяк. Таким людним я це місто ще не бачила, причому самі місцеві жителі зі мною солідарні - скаржаться на купи людей, хоч приязними намагаються бути всерівно. Всеж нова незвідана крапка в мапі міста заповнена і "високий замок" подолано...красиво, варто було карапкатися.
Затвердження нового плану дій - "треба їхати в Луцьк і там шукати житло" не викликало суперечок, зумовлено це взагалі то відсутністю інших варіантів, але що поробиш. Тим більше що там..150 км, навіть на таксі можна дістатися за 450 грн. Вирішивши не витрачати зайвий кошт, поїхали на вокзал й затрамбувалися в маршрутку на Луцьк, а Львів вже проводжав нас затяжним ливнем. Водій на стихію не зважав і перші 40 км ми подолали досить швидко. А от потім...зізнатися чесно я не думала що дороги в нас НАСТІЛЬКИ погані. " Їжаки -амортизатори" рипіли, нас, на задніх сидіннях, підкидало під стелю автобуса. Близько 50 км - ми їхали 3 години. І через 4 години ми в Луцьку. Не зважаючи ні на що - настрій при прибутті шикарний, Люди в автобусі привітно розказують що можна подивитися, хоч відверто зізнаються що 2 дні тут робити нема чого. Все ж щось радять і з радістю допомагають знайти потрібне місце зустрічі з хазяйкою квартири де нас чекає довгожданний, чудовий, не потяговий сон... Вона мені відразу чумусь не сподобалась... Всі принади даного місця дислокації певно зможемо описати лише вранці, у мене принаймні є подушка, аби мені звісно спалося...Ну зате це буде самий легендарний пост, написаний олівцем на папері, в ванній кімнаті на пральній машині о 03:04 ночі =)
З.І. Взагалі все ще не так погано..=)

*Текст надрукований нижче є генерованим з ходом його написання,покликаний завершити розповідь про фінал епопеї, сподіваюсь не зменшивши його епічності.

Заснути мені таки вдалося - хоч на ранок спина нила. Спати, отримуючи мінімальні комфортні умови можна лише в випадку якщо ти - горбун. Ще одне гарне припущення - це диван для коте - 3 глибокі ями дуже аргономічно для них підійдуть, якщо коте звісно 3. Не буду напружувати зайвим текстом тому якщо коротко і ясно - більш стара частина міста - це приватний сектор - звичайнісінькі сільські хати, а хто багатіший - котеджики. Спальна частина має вигляд задрипаної борщагівки з 10 поверховими будинками-коробками, дивно-неприємного кольору. Жодного шарму старовини чи краси мною помічено не було. З принад міста можна виділити замок - гідно відреконструйована споруда, все красиво, все класно - окрім виду за стіну - де розташувався гаражний кооператив, ринок, і пару десятків хат. Як не намагаєшся уявити величність споруди - вся ця какафонія за стіною руйнує будь які спроби. Ще один позитив - крипта під костелом біля замку. Нічого особливого в самій пам*ятці немає, але массу позитиву від цього походу я отримала. Будете там - обов*язково не пожалкуйте часу. Особливо тому що на цьому перелік автентичностей і просто "цікавостей" звершується.
Наступний час вимушено проведений в Луцьку був безцільно вбитий на кафешки, перегляд телевізору та поглинання їжі. Наступний день переправилися на іншу квартиру, не те що хотіли, але все ж краще, до туристів тут мало звикли. Виїхати в замки навкручи - не ризикнули. Місцевий автовокзал не обіцяв жодних гарантій на змогу дістатися до потрібного місця і назад, а пропустити поїзд додому здалося страшнішим ніж вимушене бездіяння. З легким серцем сівши в потяг я зізналася, що як там не було, але укрзалізниця в цій подорожі забеспечувала мені найприємніший сон=)

Доречі незважаючи ні на що я задоволена що не залишилася дома, коли б ще мені довелося знайти стільки пригод=) О і майже не забула. В Луцьку є ще один позитив - мальовані "будинкові коти". Будете там - обов*язково пошукайте, вони всюди)
Чернівці. Ратуша
Piccy.info - Free Image Hosting
уніерситет
Piccy.info - Free Image Hosting
Львів. Високий замок
Piccy.info - Free Image Hosting
Луцьк. Вхід до крипти. О_о
Piccy.info - Free Image Hosting
Луцький замок
Piccy.info - Free Image Hosting
Няяяя ^_^ (на фото є 4 різних котів, але я впевнена по місту їх сотні)
Piccy.info - Free Image Hosting

Apr. 3rd, 2011

Тру

Пікнік

І повітряного змія попускали, і героїчні подвиги з "діставаннями девайсів з неочікуваних місць" здійснили, а гнітюче враження від того НАСКІЛЬКИ брудно в лісі так і не проходить. Навіть не віриться що це люди залиши після пікніків, а ніби навмисно хтось вивозив сміття й скидав у величезні пластикові окопи.
Вчора фаєрили біля озера Тельбін. Поки ще було світло всім дівочим колективом позбирали пластик з ділянки пляжу...не перетрудилася і відчуваю себе корисною. Ня!=)

А це мав би бути попередній пост, який по задумкам містить величезну кількість ліричної фігні,тож може й добре що залишився не написаний.
http://www.youtube.com/watch?v=OBk3ynRbtsw&feature=player_embedded#at=29
Відео яке спочатку надихнуло, потім змусило замислитися, згодом просто витіснило всі інші думки з голови й залишилося в фазу перманентного обмірковування.

Feb. 14th, 2011

Тру

Свято?

З дитинства нас пічкають розповідями про св*ято. На новий рік ДідМороз приносить подарунки, на Івана Купава - заквітає чарівна квітка папороті, навіть в в День Народження - " Прилетит волшебник в голубом вертолете". Сьогоднішне свято теж має певну "прилюдію", хоча й не дуже веселу та святкову. Засада в тому що ще з дитинства в мене сформувалася форма " оцікування свята", але зовсім не зрозуміло що оцікувати від сьогоднішнього св*ята. Казати рідним що я їх люблю? - вони й так знають про це...Робити подарунки - кому саме? на цьому світі я люблю достатньо людей що би всім зробити презент. Ще жодного разу це свято для мене не було щасливим - абсолютно не зрозуміло чому. Можливо тому що ніяк не можу зформувати очікування з цього приводу, а може просто не щастить. В будь якому разі я бажаю всім вам кохання до життя та що би доля та вдача кохали вас!=)

Aug. 31st, 2010

Тру

Меланхолія

Останній день літа поливав час і простір дрібним моросом, а настрій від цього не псувався. Сьогодні прийшла до висновку що меланхолія це зовсім таки не негативне почуття, а просто тихенький спокій розуму та тіла. Можна було би довго писати про метафізику в гарних висловах та лаконічних обертах, але просто хочется сказати що все добре. Літо закінчувалося, приносячи усвідомлення що скоро знову буде весна, і сидячи на підвіконні я зовсім не жалкувала про проведені сонячні дні, хоча й не все здійснилося - я на все це так далі і сподіваюся, наступного літа=)
В конкретиці:
Трипільське Коло - феестивалям велике ТАК, будемо намагатися показуватися там частіше.
Вояж до бабусі - місце де можна відчути всі плюси які ти маєш, неймовірне місце для міркування та проведення часу на одинці та відпочинку від хаосу.Там же і майже тиждень безперервної рибалки - тренуємо спокій в нервах та годуємо місцевих котів.
Чернігів - можна нормально відпочивати навіть в компанії батьків, ну і ще ліпше якщо маєш в підтримку гарного друга.
*Особлива подяка Дрейку за двогодинну лекцію "Програмування для чайників на примітивних прикладах"=)
Сорочинська ярмарка - яскравий приклад того що не варто опускати руки коли щось не склалося - завжди можна знайти вихід, головне бажання
парк "Київська Русь" - допоміг мені усвідомити що я просто тру фоєрщик, і мені можна брати по 90 гривень за свої виступи (жартую=)).
Мамаєва слобода - шикарне місце для усамітнення майже в центрі києва. Гарно і раціонально продумано - пораділа що "ми можемо коли хочемо"
Аеродром "Бородянка", парашутний клуб " Пара-Скуф" - коли ти робиш крок з борту літака, ти відчуваєш всю красу цього життя. 2 стрибки лише початок, тепер в мене є мета, починаю заощаджувати кошти...Хочеться літати, хоча й "крило" за спиною буде лише одне=))
А це я відсвяткувала свій 20-тирічний ювілей - на мій погляд досить вдало, хоча мабуть не всі розділили моїх поглядів, в будь якому разі я старалася, хотілося би, що би колись хтось для мене так постарався, але я не бурчу, я люблю те що я роблю, я люблю своє життя, я не маю всього що хочу, але я щаслива жити та творити на цій землі.

Previous 10